Голодомор 1932-1933 років — одна з найбільших трагедій в історії України. Він охопив усі регіони нашої країни (які входили тоді у склад СРСР), забрав мільйони життів і назавжди змінив українську націю.
Про це в інтерв’ю для РБК-Україна розповів завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду, доктор філософії в галузі історії Михайло Костів.
Специфіка Голодомору-геноциду в Україні
Експерт нагадав, що впродовж 1921-1923 років і 1946 -1947 років — «був масовий штучний голод». А у 1932-1933 роках — Голодомор-геноцид.
«Спільна риса цих трьох голодів — вина влади. Якби вона не вилучала у населення продукти, такої страшної смертності не було б», — зауважив Костів.
Говорячи про відмінності цих періодів, науковець пояснив: «у 1921-1923-ті та 1946 -1947-ті певним «виправданням» для радянського режиму був період повоєнної розрухи».
«Кліматичний фактор не був ключовим, бо засухи були циклічним явищем і в період до більшовиків селяни намагалися до них готуватися — робили запаси», — зауважив він.
Тим часом «специфікою голоду 1921-1923-х було те, що радянський режим частково визнавав факт голоду».
«Навіть у той час були доволі значними кампанії для збору допомоги для голодуючих. Щоправда, більше йшлося про територію Поволжя, незважаючи на те, що масштаби голоду, зокрема на півдні Україні, були схожими», — розповів Костів.
Крім того, «під час голоду 1921-1923 рр. більшовики дозволили міжнародну продовольчу допомогу для голодуючих (організацій, які її надавали було декілька)».
«Натомість у 1932-1933 рр. в СРСР заперечували факт голоду, що унеможливлювало і допомогу з-за кордону. Така ж ситуація була і в 1946-1947 роках», — поділився дослідник.
Які регіони постраждали від Голодомору найбільше
Костів повідомив, що у період голоду 1932-1933 років «найбільше постраждала частина України, яка віддавна славилася родючими ґрунтами» — Черкаська, Київська, Полтавська, Харківська області й Поділля.
«Із тих документів, які я переглядав, можу виділити абсолютно страшні картини смертності від голоду, наприклад, на Черкащині, на півдні сучасної Київської області», — зауважив науковець.
Багато в чому схожа картина була і на Півдні — у степових районах.
«Тут через природні умови ще тяжче було дістати сурогати їжі, що, знову ж таки, призводило до масової смертності», — пояснив експерт.
Тим часом у північних регіонах, на Поліссі (де більші площі займають ліси), смертність від голоду була дещо меншою.
«Як одну з причин такої відмінності у рівні смертності дослідники вказують простішу доступність сурогатів, які можна було вживати в їжу: жолудів, каштанів тощо», — наголосив фахівець.
Як українці рятувались від голоду та виживали
За словами Костіва, виживання українців у період Голодомору «часто залежало від локальних умов».
«Пригадується історія одного зі свідків про те, що його сім’я вижила завдяки жому, який можна було дістати на цукровому заводі», — поділився він.
Дослідник розповів також, що у Донецькій області «люди, коли зрозуміли, що в них забирають всі харчі, йшли в міста працювати за пайок на промислових об’єктах і шахтах».
Крім того, частина людей намагалась виїхати у Білорусь і Росію (у 1932 році це було ще можливо).
«Є лист білоруських робітників до керівництва Комуністичної партії України, де вони пишуть, що не розуміють, що відбувається: українці мають таку родючу землю, але при цьому ходять по вокзалах і ринках білоруських міст й намагаються обміняти свої особисті речі на продукти», — повідомив експерт.
Він зауважив, що вже у січні 1933 року в СРСР видали постанови, які «ізолювали територію голоду і не дозволяли українцям виїжджати в Росію, Білорусь чи інші країни».
«Тоді кордон між Радянським Союзом і Польщею проходив по річці Збруч, із Румунією — по Дністру. Ці кордони СРСР пильно охороняли радянські прикордонники», — нагадав науковець.
Проте одиницям усе ж таки вдавалося втекти з СРСР.
«Й подекуди ці люди ставали джерелом інформації для матеріалів про голод, які виходили в іноземній пресі», — додав Костів.
Наскільки поширеними були випадки канібалізму
Згідно з інформацією фахівця, «дослідження цієї теми часто базуються на спогадах очевидців».
«Хоча радянська система фіксувала такі випадки — щодо них відкривали кримінальні справи», — уточнив Костів.
Він розповів, що в архівах Міністерства внутрішніх справ України збереглося понад тисячу справ про випадки канібалізму. Але в одній — могло йтися і про вбивства кількох людей.
«Ще майже тисячу справ знищили в 1950-х роках. Архівісти кажуть, що є певна закономірність: збереглися ті справи, фігурантів яких засуджували на триваліші терміни покарання», — повідомив Костів.
Він додав, що «є й інші джерела».
«Наприклад, коли про випадки канібалізму районне керівництво доповідало обласному, далі — республіканському та керівництву КП(б)У. Так формувалися своєрідні звіти. На основі комплексного вивчення документів можемо говорити про кілька тисяч випадків канібалізму», — підсумував науковець.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, що понад 90% громадян визнають Голодомор геноцидом українського народу.
Крім того, ми пояснювали, як Голодомор став для України травмою поколінь й чому важливо, аби світ визнав його геноцидом.
Читайте також, які помилки влади 1990-х призвели до трагедії сьогодні.
