Повномасштабна війна змінила український енергетичний сектор, зокрема, відновлювані джерела стали фундаментом нової моделі розвитку. «Зелена» енергетика справді відкриває перед Україною стратегічні перспективи інтеграції з Європою, але вона не може стати єдиною опорою в умовах війни та відновлення — детальніше у блозі експерта з енергетики Михайла Пиртка.
Для стабільності системи потрібен баланс між відновлюваними та традиційними ресурсами, і тут ключову роль відіграє власний видобуток газу.
Україна десятиліттями залишалася вразливою через залежність від імпортних енергоносіїв. Кожна геополітична криза, від газових воєн 2000-х до повномасштабного вторгнення, показувала, наскільки небезпечно спиратися на зовнішні джерела. Тому сьогодні розвиток внутрішнього газовидобутку це не лише питання економіки, а й питання виживання, енергетичної безпеки та національної стійкості.
Але щоб цей потенціал перетворився на реальний результат, потрібні умови: довіра інвесторів, зрозумілі правила гри та гарантії захисту капіталу. Без цього галузь залишатиметься недофінансованою, а країна — залежною від імпорту. Водночас інвестиції у видобуток газу можуть стати логічним продовженням «зеленої» трансформації: ці два напрямки не суперечать один одному, а взаємодоповнюють, створюючи комплексну та стійку енергосистему.
Енергетична безпека як стратегічне питання
Повномасштабна війна показала: енергетична безпека — це не абстрактне поняття, а ключовий фактор виживання держави. Коли системні атаки виводять з ладу теплові та гідроелектростанції, а мережі стають мішенню для ракет, країна має спиратися на ресурси, які може контролювати всередині власних кордонів.
Газ у цьому контексті це не лише паливо для опалення чи промисловості. Це стратегічний ресурс, що забезпечує стабільність у моменти, коли відновлювана генерація не здатна покрити попит. У холодний зимовий період чи під час пікових навантажень саме газ залишається резервом який гарантує безперебійність енергосистеми.
Україна має значні поклади, але їхній потенціал досі використано не повністю. За оцінками експертів, країна може забезпечити себе власним газом на 80–90%, але для цього потрібні інвестиції у розвідку, технології та модернізацію інфраструктури. Це питання не лише економіки, а й суверенітету: чим більше газу ми видобуваємо самі, тим менше залежимо від політичних маніпуляцій ззовні.
Досвід інших країн підтверджує цю логіку. Польща зробила ставку на розвиток власних ресурсів і диверсифікацію імпорту через LNG-термінали, що дозволило їй швидко відмовитися від російського газу. Норвегія, навпаки, перетворила внутрішній видобуток на основу своєї економічної моделі й стала головним постачальником для Європи. Для України це сигнал: власний газ може стати не лише внутрішньою опорою, а й частиною інтеграції з європейським ринком.
Аналітичний блок: потенціал газовидобутку України
Україна входить до десятки країн світу за підтвердженими запасами природного газу. За даними Державної служби геології та надр, балансові запаси газу оцінюються у 689 млрд кубометрів, а прогнозні ресурси сягають понад 5,4 трлн кубометрів.
У 2021 році видобуток становив близько 19,8 млрд кубометрів, що покривало приблизно дві третини внутрішнього попиту. Після початку повномасштабної війни обсяги споживання різко скоротилися, і це частково зменшило залежність від імпорту.
Експерти вказують, що за умови стабільних інвестицій і модернізації технологій видобуток можна наростити до 25-27 млрд кубометрів на рік. Це дало б змогу покривати більшу частину потреби країни власним ресурсом, особливо з огляду на падіння промислового споживання внаслідок війни.
Таким чином, питання полягає не стільки у фізичному дефіциті газу, скільки у здатності держави й бізнесу створити умови для масштабування видобутку та залучення інвестицій.
Фактори довіри для інвесторів
Жодна країна не може реалізувати енергетичні амбіції без приватних інвестицій. Для України ця теза має подвійне значення: з одного боку, видобуток газу потребує значних капіталовкладень у розвідку, буріння та інфраструктуру; з іншого — державний бюджет у воєнний час обмежений і не здатний фінансувати масштабне нарощування видобутку. Отже, майбутнє галузі напряму залежить від того, наскільки держава та суспільство зможуть створити передумови для приходу інвесторів.
Ключовим чинником є передбачуваність державної політики. У секторі відновлюваної енергетики вже був негативний приклад, коли після масових інвестицій держава переглянула «зелений тариф». Це серйозно підірвало довіру інвесторів і змусило багатьох переглянути свої стратегії. Для газовидобутку подібні ризики неприпустимі: контракти укладаються на десятиліття, і будь-яка зміна умов з боку держави фактично робить їх недієздатними.
Не менш важливим є захист від зловживань та рейдерства. Історії, коли іноземні чи українські компанії після отримання ліцензій стикалися з кримінальним тиском або спробами відібрати активи, стали відомими далеко за межами країни. Це формує репутацію ринку як ризикованого, що різко зменшує інвестиційний потік. Будь-які гарантії, надані інвестору, мають працювати на практиці — від судової системи до правоохоронних органів.
Третій аспект — прозорість процедур. Видача ліцензій на розвідку та видобуток, підключення до мереж, проведення конкурсів та аукціонів повинні відбуватися за зрозумілими й конкурентними правилами. Будь-яка непрозорість чи вибірковий підхід відразу створюють підозру в корупції та відлякують серйозних гравців.
Окремо варто згадати гарантії фінансових розрахунків. У «зеленій» енергетиці затримки виплат від державних інституцій стали системною проблемою. Якщо подібна ситуація виникне у газовидобувному секторі, це повністю перекриє шлях новим інвестиціям. Тому Україна має продемонструвати здатність виконувати зобов’язання перед бізнесом, навіть у складних умовах війни.
Таким чином, інвестори потребують не лише привабливих геологічних перспектив, а насамперед довіри до правил гри. Без цього навіть найбагатші поклади залишатимуться недосяжними. Власний газовидобуток України залежить не від наявності ресурсів, а від того, наскільки ми зможемо гарантувати інвесторам чесність, стабільність і захист.
Міжнародна практика показує, що навіть у країнах із підвищеним рівнем ризику інвестори готові працювати, якщо діють зрозумілі гарантійні механізми. Так, IFC, ЄБРР чи MIGA виступають кредиторами та страховими агентами для приватного бізнесу, знижуючи ризики політичного та регуляторного характеру. Україна також може використовувати ці інструменти, аби зробити свій ринок більш привабливим для глобальних компаній.
Не тільки газ: комплексний підхід
Розвиток власного газовидобутку це стратегічна необхідність, але він не може бути єдиною відповіддю на енергетичні виклики України. Газ забезпечує стабільність у перехідний період, однак довгострокова модель має ґрунтуватися на поєднанні традиційних і відновлюваних джерел енергії.
Відновлювана енергетика робить систему більш стійкою, адже децентралізовані сонячні та вітрові станції менше вразливі до атак. Газ у цьому балансі виконує роль «резерву», здатного гарантувати покриття попиту в пікові години або холодні сезони. Такий симбіоз знижує ризики і створює фундамент для інтеграції до європейського енергетичного простору.
ЄС заохочує диверсифікацію джерел енергії, і Україна може стати частиною цього процесу. Використання газу разом із ВДЕ та перспективними напрямами — наприклад, зеленим воднем — відкриває шлях не лише до внутрішньої незалежності, а й до перетворення країни на експортера енергоресурсів.
Отже, завдання полягає не у виборі «газ чи відновлювана енергетика», а у створенні комплексної моделі, де обидва напрямки працюють на спільну мету: енергетичну стійкість, безпеку та інтеграцію з ЄС.
Що потрібно зробити вже сьогодні
Щоб внутрішній видобуток газу став реальним драйвером енергетичної безпеки, Україні необхідна послідовна державна політика. Йдеться не лише про надання ліцензій чи створення податкових стимулів, а насамперед про прозорі та незмінні правила гри. Чітке врегулювання боргових проблем, гарантії виконання контрактів і передбачувані регуляції це фундамент, без якого жоден інвестор не ризикне вкладати капітал.
Бізнес зі свого боку має бути готовим інвестувати не тільки у видобуток, а й у технології, які підвищують ефективність та екологічність галузі. Це і сучасні методи буріння, і системи моніторингу викидів, і рішення, що знижують вуглецевий слід. Для іноземних компаній важливо бачити, що український ринок рухається у напрямку стандартів ESG, прийнятих у Європі.
Важливою складовою є й роль суспільства. Підтримка енергетичної незалежності не обмежується державною політикою чи бізнес-інвестиціями. Це також готовність громади брати участь у проектах локальної енергетики, впроваджувати енергоефективні рішення та формувати суспільний запит на прозорість.
Україна має всі передумови, щоб перетворити власний газовидобуток на основу стійкості, а відновлювану енергетику — на стратегічне доповнення. Але для цього необхідно діяти вже сьогодні: синхронно, відкрито й з чітким розумінням, що ставка робиться на довгострокову безпеку та інтеграцію з європейським енергетичним простором.
Висновок
Розвиток власного газовидобутку сьогодні це стратегічна передумова виживання та незалежності держави. У поєднанні з відновлюваними джерелами він формує основу стійкої енергосистеми, здатної витримати воєнні виклики та забезпечити інтеграцію України до європейського ринку.
Головний виклик полягає не у відсутності ресурсів, а у створенні умов для інвестицій: стабільних правил гри, прозорих процедур і надійного захисту бізнесу. Без цього навіть найбагатші поклади залишаться нереалізованим потенціалом.
Україна має унікальний шанс використати власний газ як «енергетичний міст» до зеленої трансформації, забезпечити себе ресурсами, зміцнити суверенітет і водночас зарекомендувати себе як надійного партнера для Європи. Те, які рішення ми ухвалимо сьогодні, визначатиме енергетичну незалежність країни на десятиліття вперед.
