Українські сапери своєю працею прокладають шлях до Перемоги у буквальному і переносному сенсі, розчищаючи рідну землю від ворожих боєприпасів.
Проблема розмінування залишається однією з найбільш актуальних для України. Хаотичне та масове мінування, яке проводили війська рф, створює постійну загрозу для війська і цивільного населення. На повне розмінування України за різними оцінками експертів знадобиться від десятків до сотень років.
«Роботи вистачить і на нас, і ще на декілька поколінь, — говорить командир групи саперів 12-го окремого батальйону розмінування Державної спеціальної служби транспорту Олег Панібратенко, — адже навіть зараз, розміновуючи деокуповані території, ми знаходимо міни часів Другої світової війни. Що вже казати про сучасну війну – вибухонебезпечного залізяччя тут дуже багато».
Олег Панібратенко з побратимами з 2023 року розміновує деокуповану територію Херсонщини, сам родом з Запоріжжя.
До повномасштабної війни Олег працював на Запоріжсталі, розливальником сталі сталеплавильного цеху. Працевлаштувався ще у 1997 році, за прикладом дідуся та батьків. Дідусь Анатолій Миколайович працював електриком у цеху жерсті, батько Олександр Анатолійович працював сталеваром у мартенівському цеху, мати – Людмила Миколаївна кранівницею у цеху підготовки составів.
«Пишаюся нашим металургійним містом, нашої родинною професією. Тому й обрав для себе спеціалізацію «Металургія чорних металів», а згодом роботу на комбінаті», — згадує Олег.
Початок повномасштабного вторгнення запоріжсталівець зустрів у робочій зміні рідної третьої бригади.
«Думки були різні, переживання, але відповідальність за спільну роботу – на першому місці, ми працювали злагоджено до консервації підприємства у березні. Потім була тимчасова зупинка заводу, яка вимагала від нас додаткових зусиль, адже все треба було зробити безпечно, грамотно – а ми консервували виробництво вперше, ніхто не мав такого досвіду», — згадує Олег.
Приймав участь Панібратенко і в пуску виробничих агрегатів після зупинки, у квітні 2022-го, коли завод поновив свою роботу після вимушеної паузи у 33 дні.
Окрім роботи, у цей період Олег звернувся до військкомату, але через брак військової освіти та досвіду, у мобілізації йому відмовили. Тож він разом з колегами та друзями долучився до волонтерського укріплення міста – набирав мішки з піском, готував запальні суміші для розміщення на блокпостах тощо.
У червні 2022-го року Олег мобілізувався до 783-ої бригади Державної спеціальної служби транспорту. Служив стрільцем на Запорізькому напрямку. З весни 2023-го проходив навчання на розмінувальника та згодом перевівся до групи саперів 12-го окремого батальйону розмінування Державної спеціальної служби транспорту. З мирного життя у воєнне захисник взяв псевдо «Мартен», яке нагадує йому про робоче місце, де гартувався його характер.
«Ми з побратимами займаємося оперативним розмінуванням – знешкодженням вибухонебезпечних предметів на територіях, що знаходяться в зоні бойових дій, або були деокуповані. Зокрема працювали на Харківщині, Донеччині, зараз – на Херсонщині. Ми ретельно обстежуємо території, виявляємо та знешкоджуємо протипіхотні, протитанкові міни, розтяжки та інші вибухові пристрої», — говорить Олег.
У своїй роботі саперні підрозділи використовують міношукачі та щупи. Але головний інструмент – це власні очі та вміння зібратися. Ворожі міни, нерозірвані снаряди й усе, що може вибухнути та поранити людей, сапери підривають. До роботи з вогнем Олегу не звикати – тут стає в нагоді опанована у мирному житті професія розливальника сталі.
Специфіка завдань сапера різноманітна: мінування, розмінування, інженерна розвідка, облаштування окопів і бліндажів. Окрім ризику під ногами, треба зважати на ризики у повітрі, говорить «Мартен».
«Вороги не сплять: полюють на нас з повітря дронами, ланцетами, намагаються завадити нашій роботі, пошкодити техніку. Побратими з розвідки та повітряних сил нас підтримують, попереджають про небезпеку та ліквідують загрозу. Командна робота добре налагоджена, бо робимо спільну важливу справу», — говорить Олег.
Підтримують розмінувальників і цивільне населення – українці, які чекали деокупації, щоб повернутися додому, мати змогу обробляти та засіювати землі.
«Навіть ліку не ведемо скільки небезпечних знахідок знищено – тисячі снарядів, авіабомб, ракет, мін та інших боєприпасів. Чисті та безпечні українські поля – неймовірно прекрасні! Мрію розмінувати й рідну Запорізьку область та після деокупації, поїхати на наше Азовське море на відпочинок, а потім спокійно працювати вдома, на своїй землі», — зазначає захисник.
Металурги Запоріжсталі теж пам’ятають свого колегу, та чекають на його повернення, як і на повернення сотень інших мобілізованих співробітників. Наразі кожен сьомий працівник Запоріжсталі боронить країну на фронті. Кожному мобілізованому працівнику комбінат надає допомогу та підтримує його родину, колективи підтримують зв’язок із колегами та чекають на повернення своїх з фронту.
