Напередодні Дня Незалежності України відбулася церемонія вшанування загиблих воїнів на Дереві пам’яті. На меморіалі увічнили імена ще 61 полеглого Героя із Запоріжжя та Запорізького регіону.
«Це Дерево, цей дзвін – нагадування для дітей, онуків, рідних та друзів полеглих захисників: вони віддали найдорожче, що мали, аби ми жили у вільній та Незалежній Україні. Маємо завдячувати їм, шанувати їхній подвиг, а пам’ять про Героїв – передавати наступним поколінням українців», – зазначила Тетяна Горбачова.
Тетяна – дружина загиблого запоріжсталівця-військовослужб
«Дуже важко змиритися з тим, що нашого батька, чоловіка, товариша – більше немає поруч. Важливо, що в нашому місті є такі інсталяції, традиції вшанування та меморіалізації воїнів. Це допомагає заспокоїти біль втрати і зберегти в пам’яті народу історію боротьби за Україну», – кажуть рідні Віталія.
Віталій Горбачов майже 30 років працював на Запоріжсталі машиністом шихтоподачі доменного цеху. Мав велику повагу у колективі, в якості наставника виховав чимало молодих фахівців. Колеги називали його «майстром з золотими руками».
Попри суворий вигляд, Віталій був чуйною та доброю людиною, турботливим батьком і коханим чоловіком. У родині він розкривався по-особливому – завжди готовий зробити все можливе та неможливе заради своїх двох доньок і дружини.
У березні 2022 року Віталій добровільно став до лав Національної гвардії України.
«Він пішов на службу не вагаючись. Завжди чурався слова «герой» – вважав своїм обов’язком захищати державу, свою родину. Саме таким ми його і пам’ятаємо: мужнім, сміливим, непохитним. Справжнім героєм України», – кажуть дружина Тетяна та донька Валерія.
За три роки чоловік пройшов чимало бойових доріг. Був стрільцем, боронив Донецький та Запорізький напрямки. Він був відданим побратимом, мужнім воїном і прикладом незламного духу. Життя захисника обірвалося у лютому цього року. За проявлені мужність і героїзм при захисті України нагороджений медаллю «Хрест Свободи» від Православної Церкви України та медаллю «Ветеран війни».
Разом з мамою Катериною принесла квіти до Дерева пам’яті й трирічна Аня. Відтепер пам’ять про її татка Миколу Місюру житиме і тут. За життя неодноразово проходив до Дерева пам’яті і сам Микола, розповідає жінка. Тут він вшановуав пам’ять своїх побратимів.
«Ця війна принесла багато втрат: багато наших друзів та близьких загинули, з багатьма ми попрощалися назавжди… На цьому дереві також є дзвіночок з ім’ям нашого кума», — додає вдова Миколи Місюри Катерина.
Микола до великої війни працював на комбінаті «Запоріжсталь», двічі підписував контракт з військом. Останній – за 13 днів до повномасштабного вторгнення. Спершу боронив рідне Запоріжжя. Потім – Донеччину. Загинув чоловік у червні цього року.
«Це була дуже світла, добра людина. Завжди був усміхнений. Дуже хочу, щоб донька пам’ятала про папу. І щоб жоден герой, що поклав життя заради майбутнього наших дітей – ніколи не був забутим», — каже Катерина Місюра.
«Дерево пам’яті» — перша інсталяція меморіального комплексу «Посадка», присвяченого полеглим захисникам України, створений в Запоріжжі в жовтні 2024 року в парку металургів ім. В.А. Сацького. За задумом автора ідеї, військовослужбовця Дмитра Костюминського, завершений меморіальний комплекс уособлюватиме посадки на лінії фронту, де розбиті дерева височіють над захисниками.
