Поховання — це не лише прощання з мертвими, а й глибоке відображення вірувань, страхів і уявлень про потойбіччя. Археологічні розкопки в Україні й світі відкривають двері в поховальні практики різних народів — від трипільських цивілізацій до ранніх християн.
Що клали в могилу, чому ховали в курганах, і як виглядали ці обряди, розповідає РБК-Україна.
Трипільська культура (4-3 тис. до н.е.)
Трипільці спалювали свої будинки, а ймовірно — і тіла померлих. Через це знайдено мало скелетів. Однак трапляються поодинокі ґрунтові поховання з глиняним посудом, знаряддями праці, прикрасами.
Оскільки більшість поховальних могил трипільців не знайдено, висуваються гіпотези, що небіжчики могли спалюватися, а урну з попелом виносили за межі поселень або скидали в річку.
Скіфські кургани (7-3 ст. до н.е.)
Скіфи створювали могильні насипи (кургани) над похованнями еліти — від звичайних до чималих символічних горбів, що могли містити багато артефактів й слуг загиблих.
Померлому переважно клали зброю, посуд, коней, навіть дружин або слуг. Знамениті кургани — Чортомлик, Товста Могила.
На місці поховання (фото: Марина Ягодинська)
Сучасний вигляд кургану Огуз (фото: Вікіпедія)
Золота Скіфська пектораль з кургану Товста Могила (фото: Вікіпедія)
Античні поховання (4 ст. до н.е. — 4 ст. н.е.)
У грецьких колоніях Північного Причорномор’я практикували як кремацію, так і інгумацію (поховання в землі). Використовували кам’яні саркофаги, урни, монети для перевізника Харона.
Зевсів курган (фото: Вікіпедія)
Невідомий етруський художник. «Харон з молотом для добивання жертви». Стінопис у похованні етруської родини у Вульчі (поховання Франсуа), стінопис 4 ст. до н. е. (фото: Вікіпедія)
Обол Харона. 5-1 століття до н. е. (фото: Вікіпедія)
Слов’янські поховання (5-9 ст.)
Стародавні слов’яни практикували кремацію, яку виконували на загальних вогнищах, а потім попіл та кістки збирали й ховали в урнах — або розсипали.
Цей обряд відповідав уявленням про те, що покійному «на тому світі нічого не потрібно».
Чорна могила на території Чернігова — це грандіозне поховання, ймовірно княжого походження. Знайдено залишки кремації, воїнів з обладунками, рабів, тварин, зброї, прикрас, монет, навіть ідола Тора — усе в трирівневому обряді, що імітує будинок для поваги померлому.
Чорна могила (фото: Вікіпедія)
Степанівський курганний комплекс, Україна. Зовнішній вигляд кургану (фото: Вікіпедія)
Київська Русь (9-13 ст.)
Після хрещення Русі у 988 році звичай кремації зник, замість нього прийшло поховання в землі — з тілом, покладеним у домовину.
Дослідники знаходять масові інгумації як у курганах (поганої якості виявлення), так і біля церков і монастирів, відповідно до християнської традиції.
У похованнях 9-10 ст. тіло клали в дерев’яну домовину — у багатьох випадках виявляють залишки скоб і металевих застібок (залізних цвяхів).
Голова лежить на південь або схід, ручки складені вздовж тулуба. Часто до могили клали предмети: прикраси (персні, браслети), зброю (мечі, кинджали), кераміку та монети — від слідів язичництва до християнських символів.
Так званий саркофаг князя Ярослава Мудрого, малюнок з видання 1820 р. (фото: Вікіпедія)
Курганний могильник в урочищі «Поруби». Гравюра 19 ст. В. Січинського. (фото: Вікіпедія)
Після занепаду Київської Русі й під впливом православної церкви, основним видом поховання стала інгумація — поховання тіла у землі без спалення. Тіло клали в домовини, часто під західну або східну орієнтацію (голова на захід), що символізувало віру у воскресіння.
Так само як і в період Київської Русі, поховання під підлогою церков залишалося привілеєм знаті, духовенства та визначних осіб.
Відомо багато досліджень, де під соборами та монастирями виявлені склепи з численними похованнями.
З 14-15 століття все більше поширюється практика облаштовувати окремі цвинтарі поза межами міст і сіл. Цвинтарі мали чіткі межі, огорожі, а поховання часто супроводжувались хрестами, пам’ятниками, іноді — написами.
Козацькі поховання (фото: Україна Інкогніта)
Вас також може зацікавити:
Які українські свята забороняла радянська влада і що робили, аби їх зберегти
Ким насправді був Олекса Довбуш та чому його називали розбійником
Що відомо про доньку Ярослава Мудрого, яку шанують у Франції, але майже не знали в Україні
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Енциклопедія історії України, Укультура, Historical Encyclopedia, Вікіпедія, Україна Інкогніта, Суспільне, ukrtextbook.
