Адже не все просто так. Вони відкрили другий фронт і, вбиваючи кращих журналістів, намагаються залякати інших. Вони вбивають наших хлопців на Донбасі і думають, що ми відступимо зі своєї землі і на цьому другому фронті. Я не вважаю себе професійним журналістом і тільки життя змусило писати, іншого методу впливу на продажних чиновників і іншу нечисть просто зараз не існує. Вони хочуть посіяти серед нас страх, і я впевнений, що Шеремет не останній, але відступити, значить зрадити вже загиблих, які віддали життя в цьому бою, ми не готові здаватися і не здамося тепер ніколи. Сьогодні журналісти на передовій і їм потрібна допомога, наш ворог — байдужість. Іноді здається, що вони досягли своєї мети, і українці готові плюнути на все, махнути рукою і, балансуючи між розчаруванням і злістю на всіх, зануритися в зневіру. Так хто ж ці самі «вони»? Ми знаємо цих людей, десятиліттями вбивається в голови українців істина про маленьку людину, чия доля пропивати життя на своїй кухні, їздити вранці на заводську прохідну і на виході заливати гірке життя, отримувати в кінці місяця за каторжну працю сто п’ятдесят доларів і труситись. Вони намагалися привчити українців продавати свої голоси на виборах, закривати очі на беззаконня суддів і чиновників. Миритися з ментівською продажністю і врешті-решт віддати їм частину нашої землі. Сьогодні вони, витягнувши з України всі соки, не без допомоги тих виродків, хто сьогодні знаходиться при владі, яка надала їм можливість дрипануть з країни, намагаються повернутися. Вони ненавидять Україну і все, що з нею пов’язано. Всі ці щури сидять у російських підвалах у містера Пу, але так і не зрозуміли, що саме завдяки їм ми всі змінилися і вже ніколи не будемо рабами.
Юрій ХОХЛОВ
